#ольгаливицкая

– Все, я в Іспанії, повертатись не збираюсь, якщо щось знадобиться  з речей, що залишились, можете брати – таке повідомлення було у перший тиждень війни в чаті батьків вихованців дитсадка. 
Не можливо не порівнювати життя у Європі й в Україні. Та далі ми будемо порівнювати не тільки це…
Будь-яка криза – це поштовх для росту. 
Зараз для тих, хто залишився в Україні – криза, для тих, хто виїхав – теж. Мірятися не будемо, благаю! Та далі більше для останніх.
В дійсності, зараз ми очікуємо перемоги, віримо в неї, віримо в ЗСУ. Та наразі багато чого від нас не залежить, і зараз не час приймати рішення, повертатися чи ні, ще досить небезпечно, особливо в районах, де велись бої. 
А для тих, хто замислюється, чи не залишитися назавжди у Європі, наступний зміст. 
Ця криза для тих, хто виїхав, актуалізує декілька запитань:
-  Хто я? Чого прагну? 
-  Які цілі ставлю у майбутньому, незалежно від держави, у якій проживаю? 
-  Що робить мене щасливим? Матеріальне благополуччя, перспективи гарного заробітку чи можливість буди у своєму середовищі, розмовляти рідною мовою, пишатися своєю належністю до нації й країни, нести це все у майбутнє?
-  Що краще для моїх дітей?
-  Чи є дійсно що мені втрачати, якщо я залишусь? 
-  Я хочу змінити наше суспільство, допомагати відбудовувати державу чи хочу замінити його для себе та моєї родини на інше?
-  Де я дійсно зможу реалізувати себе, почувати себе необхідним для інших людей, для яких людей я хочу статися у нагоді?
Переїзд до іншої держави за таких обставин важко порівняти з туризмом. 
Дуже багато ризику, якщо оцінка середовища робиться тільки за рівнем зарплатні. Важливо оцінювати багато інших факторів: чим платять жителі країни за блага, які обмеження поряд з можливостями існують, різницю менталітету, історично-культурні передумови такого життя. Добрий рівень знань про самого себе припускає оцінку того, як швидко я зможу вивчити мову (тому числі, які ресурси я для цього маю), що мені подобається в цій нації, що ні (якщо ви підкріплюєте в собі розмежування на «наші» й «ваші», то інтеграція до суспільства неможлива), що найголовніше для мене у роботі (рівень зарплати, колектив, реалізація, перспективи зростання тощо), чи не ідеалізую я, чи не знецінюю цю націю й це суспільство?
Питання про те, що краще для моїх дітей, повинне враховувати не тільки перспективи й можливості а й те, що дитині важливо відчувати себе частиною більшого: спочатку сім` ї, потім суспільства аби бути щасливою (і дорослим, до речі, також). 
Враховувати, що якби ви не старалися берегти українські традиції, мовну культуру та ін., це буде стиратися в поколіннях, чи хочете ви такого для своїх нащадків? Бо при прийнятті рішення – це саме ваша відповідальність.
Від себе доповню: Україна буде потребувати кожного! Це точно так! Але вам, і кожному вирішувати… 
І де б хто не був, перемогу будемо святкувати разом!
.
https://t.me/ol_livitskaya
https://www.instagram.com/ol.livitskaya
https://www.facebook.com/Livitskaya
.
#вишиванка #зДнемВишиванки #еміграція